Відомі математики. Вієт

Франсуа Вієт (1540—1603)

Удосконалення техніки розв'язування рівнянь стимулювалося й розвитком самої математики, і запитами практики — потребами мореплавства, землемірства, астрономії, інженерної, зокрема, військової справи. Але на шляху розвитку загальної теорії алгебраїчних рівнянь і способів їх розв'язування були значні труднощі. Насамперед практична незручність формул Тартальї — Кардано і Феррарі, недосконалість існуючої символіки, яку справедливо назива­ють засобами виробництва математики. Тому з кінця XV ст. відбувається швидкий перехід від словесної (риторичної) алгебри до алгебри символічної, спочатку скороченням слів, а потім і введенням спеціальних символів. Велика заслуга в створенні системи алгебраїчної символіки і вдосконалення на її ос­нові теорії алгебраїчних рівнянь належить видатному французькому матема­тику Франсуа Вієту.

Народився Вієт у місті Фонтене-ле-Конт, провінції Пуату. Закінчивши юри­дичний факультет університету в Пуатьє, він з 19 років розпочав приватну ад­вокатську практику в рідному місті. Молодого юриста цікавили природничі на­уки, насамперед астрономія, і він починає вдосконалювати птолемеєву систе­му світу. Для цього треба було добре знати математику. Тому вся його робота над математикою мала стати підготовкою до створення великого астро­номічного трактату, який з різних причин і не був написаний. Світ математики виявився безмежним і приховував у собі не менше загадок, ніж космос. їх ви­стачило на все життя.

У 1567 р. Вієт залишив приватну адвокатуру і перейшов на державну служ­бу в Ренні. Щоб особисто ознайомитися з французькими математиками Вієт у 1571 р. переїздить до Парижа, де займається приватною адвокатурою.

Не дивлячись на тривоги і зигзаги життя, Вієт віддається математиці. Він міг по три доби не відходити від письмового столу. Глибоке вивчення праць Архімеда, Евкліда, Аполлонія і Діофанта, Татральї, Кардано, Бомбеллі він поєднував їх інтенсивною роботою над власними творами, зокрема найбільшим твором — «Мистецтво аналізу».

У творчості Вієта завершувалося формування алгебраїчної символіки. І не дивлячись на те, що в алгебрі було ще багато недоробленого й нез'ясованого, вона являла собою досить повне коло знань і до кінця ХVI ст. завершила цикл свого формування.

Математична спадщина Вієта — це своєрідний підсумок математики епохи Відродження. Паралелізм між властивостями рівнянь і геометричними побу­довами відіграли свою позитивну роль у формуванні ідей аналітичної геометри XVII ст. Отже, те, що у Вієта й інших математиків XVI ст. було геометричним ру­диментом, стало вихідним пунктом розвитку аналітичної геометри в наступно­му столітті.