Проектування моделі сучасного уроку математики

ПЛАН ЛЕКЦІЇ 

Вступ 

І. Мета і завдання уроку.
ІІ. Форми організації навчальної діяльності на уроці.

ІІІ. Методи і прийоми навчання.
ІV. Засоби навчання

Учитель живе доти, доки вчиться, тільки-но 

він перестає вчитися, в ньому помирає вчитель. 

К. Д. Ушинський 

Урок — закінчений відрізок процесу навчання, або «клітинка» педагогічного процесу. У ньому, як сонце в краплині води, відображаються всі сторо­ни навчання. Якщо не вся, то значна час­тина педагогіки концентрується на уроці. Урок як форма організації навчального про­цесу в школі виник давно, але з того часу він постійно змінюється, набуває нових форм і змісту.

Сучасний урок - це перш за все урок, на якому створено реальні умови для інте­лектуального, соціального, морального ста­новлення особистості учня. До основних компонентів уроку як системи нале­жать: зміст навчального матеріалу, методи, засоби навчання, форми організації навчальної діяльності учнів. Усі вони перебувають у тіс­ному зв'язку та визначаються метою уроку. Суттєвий вплив на визначення структури уроку та його композиції, а також на перебіг і результати здійснюють учасники навчально-виховного процесу: учні й учителі. Від особли­востей кожного з них значною мірою зале­жить і вибір прийомів пізнавальної діяльності, і продуктивність їхньої реалізації.

I. Мета і завдання уроку

Учитель під метою уроку іноді розуміє мету для себе: щоб він хотів зробити на уроці. Однак мета й завдання уроку мають фіксувати також і те, чого учні мають навчитися на занятті. Мета уроку програмує його результат: спочатку її фор­мулюють в узагальненому вигляді (чого учень має навчитися), а далі конкретизують описом потріб­них дій і зразків діяльності учня. Мета уроку не має сенсу, поки вона не стала метою учня. 

Мета уроку - основа ефективної діяльності не тільки вчителя, а й учнів. Вона визначає характер їхньої взаємодії і досягається тільки в тому випадку, коли до цього прагнуть обидві сторони. Тому мета уроку має ставитися перед класом в учнівському варіанті та доводитися до рівня розуміння й сприйняття школярами. 

Важливим етапом підготовки вчителя до уроку є правильне комплексне планування мети й завдання заняття. 

Мета - більш загальне поняття, ніж завдання. Як правило, мета передбачає послідовне вирішення конкретних завдань під час уроку, тобто мета заключає в собі очікуваний результат спільної діяльності вчителя й учня, наприклад, формування певних умінь, оволо­діння обчислювальними навичками, засвоєння певного правила тощо. Загальна мета зумовлює необхідність комплексного планування конкрет­них завдань кожного уроку, яке включає чітке визначення навчального (освітнього), виховного та корекційних завдань. Правильне проектуван­ня цих завдань оптимізує навчально-виховний і корекційний процес, тобто забезпечує якість і ефективність проведення уроків, зумовлює цілеспрямованість добору необхідного змісту, форм, методів; і засобів навчання, виховання корекції та розвитку учнів. 

Взаємозв'язок і єдність завдань - важли­ва умова успішного проведення уроку. Основою комплексного планування завдань будь-якого уроку в школі є їхня спрямованість на всебічний розвиток особистості учнів з урахуванням їхніх типологічних (загальних) та індивідуальних психофізичних особливостей і пізнаваль­них можливостей. . 

Навчальне (загальноосвітнє) завдання уроку має бути. спрямоване на вирішення такого кола загальноосвітніх завдань, реалізація яких забез­печить формування в учнів системи практичних і наукових знань, умінь і навичок, зокрема: засвоєння (вивчення, повторення, закріплення) основних понять, законів, теорій, правил, наукових фактів; формування (вироблення, закріплення...) умінь і навичок (наприклад, грамотного письма, читання, спілкування, обчислення, вимірювання, виготовлення чого-небудь). На кожен урок учитель добирає конкретне завдання, яке може бути вирішене лише на матеріалі певного уроку (його змісту, завдань, вправ, видів робіт, наочних засобів тощо). 

Корекційно-розвивальне завдання уроку перед­бачає виправлення та розвиток в учнів інте­лектуальної, емоційно-вольової, мотиваційної, рухової сфери особистості, пізнавальних інтересів і навчальних здібностей. Якщо на одному уроці неможливо корегувати відразу всі сфери особистості дитини, то залежно від типу, структури, змісту уроку визначається його конкретна корекційна мета — навчити, наприклад, аналізувати об'єкт, який вивчається, узагальнювати виявлення закономірності, зробити самостійний висновок із прочитаного, побаченого тощо. Матеріал іншого уроку найбільш ефективно сприятиме розвитку в учнів наполегливості в переборенні труднощів у навчанні, тобто розв'язанню завдань корекції вольової сфери дітей. 

У зв'язку з формуванням такого завдання уроку слід звернути увагу вчителя на можливі помилки, які виникають у практичній діяльності. Найтиповішою помилкою є неконкретність завдань уроку. Наприклад, завдання «розвивати мислення й мову» надто загальне, тому що поняття «мислення» об'єднує і основні його рівні (понятійний, образний, предметно-практичний, словесно-логічний), і операції мислення (аналіз, синтез, порівняння, уза­гальнення, абстрагування), і різні функції (інтелектуальна активність, регулятивна роль, критичність). Що конкретно на матеріалі цього уроку буде корегуватись? Які сторони мови (фонематична, лексична, граматична) або види мовленнєвої діяльності підлягають при цьому корекції? Ці моменти вчитель повинен передба­чити та конкретизувати, щоб досягти на уроці поставленої мети. 

Виховне завдания уроку спрямоване на форму­вання в учнів наукового погляду на матеріальний світ, забезпечення морального, трудового, есте­тичного, духовного, патріотичного та. фізичного виховання. Учитель повинен вміло вичленити ті виховні завдання, які найбільш успішно можуть бути вирішені під час вивчення конкретного матеріалу з кожного предмета (конкретної граматичної теми, художнього твору, математично­го матеріалу чи трудового процесу). 

Цілий ряд виховних завдань носить за­гально-навчальний характер і вирішується систематично на кожному уроці. До таких завдань належить формування в учнів загально-навчальних навичок і вмінь: самостійності, організованості, дисциплінованості, відповідальності, охайності, навичок культури поведінки, навчальної діяльності тощо. Ці завдан­ня необов'язково плануються на кожний урок, проте вирішуються систематично. 

Урок як педагогічну систему визначають його задачі, головні з яких на сьогодні пов'язані насамперед із розвитком особистості. 

Найбільш важливим елементом цієї роботи, на наш погляд, є поділ головної мети на складові - завдання уроку. Для того щоб чітко їх сформулю­вати, необхідно уявити всі ті прості дії, послідов­ність виконання яких дасть можливість досягти мети. Виходячи з того, яким чином ці навчаль­ні завдання будуть реалізовуватись, потрібно сформулювати виховні й розвивальні завдання. На жаль, дуже часто на практиці поняття «мета уроку" й «завдання уроку» ототожнюються. 

Російський учений П. А. Щеньов узагальнив способи формулювання мети.

Таблиця 1 

Способи формулювання мети уроку

Очевидно, що перші два способи вже не відповідають сучасним. Адже визнавши головним суб'єктом навчального процесу самого учня, й мету навчання також необхідно ставити відповідно до його інтересів, потреб і мотивів. Тому найбільш конструктивним та актуальним, на наш погляд, є формулювання мети через систему результатів навчання, що плануються, які виражаються переліком певних завдань уроку. Найбільш складним є визначення мети третім способом, коли йдеться про формування особистих якостей. Що є першочерговим - навчальні результати чи розвивальна мета, що взагалі є метою, а що засобом її досягнення? Ці питання в педагогічній літературі й досі є дискусійними. Тому ми можемо зустріти й класичне формулювання «триєдиної мети», й так звану дворівневу модель, що складається з мети, орієнтованої на результати навчання, і розвивальної мети, що розглядається як засіб досягнення намічених цілей.

Наведемо приклад.

Мета: систематизувати й закріпити знання учнів про чотирикутники. 

Завдання: 

- удосконалювати вміння визначати види чотирикутників; 

- систематизувати знання та навички розв'язувати задачі з теми; 

- розвивати математичне мовлення, зорову та слухову пам'ять; 

- формувати вміння свідомо виконувати практичні завдання; 

- виховувати інтерес до навчальної діяльнос­ті, самостійність, організованість, бажання чітко й правильно формулювати думки. 

II. Форми організації навчальної діяльності на уроці

Індивідуальна робота 

Індивідуальна робота передбачає самостійне виконання школярем навчального завдання без взаємодії з іншими школярами, з використанням допомоги вчителя безпосередньо чи опо­середковано. Наведемо приклади: 

- домашня робота виконується на основі рекомендації вчителя; 

- самостійні, контрольні роботи даються з урахування індивідуальних особливостей учнів, тобто здійснюється особистісно зорі­єнтоване навчання; 

- актуалізація опорних знань (математика, 1-2 учні працюють індивідуально біля дошки, інші пишуть математичний дик­тант, а потім діти перевіряють). 

Фронтальна робота 

Фронтальна робота передбачає одночасне виконання всіма учнями одного й того ж завдан­ня під керівництвом учителя (фронтальна бесіда, фронтальне опитування, фронтальний експери­мент та інше). Наведемо приклади використання фронтальної роботи під час перевірки домашньо­го завдання, актуалізації опорних знань. 

Українське читання - учитель задає питан­ня за текстом, учень відповідає, другий учень, якщо треба, доповнює. 

Математика - «математичний бій» (таблиця множення). 

Групова робота 

Групова робота - спосіб організації навчальних занять, під час якого ставиться певне завдання для групи школярів. Групова робота передбачає, що: 

- клас на занятті, об'єднується у декілька груп для розв'язання конкретних, навчальних завдань; 

- кожна, група отримує певне завдання та виконує його під безпосереднім керів­ництвом лідера групи або вчителя; 

- завдання плануються так, щоб можна було враховувати й оцінювати індивідуальний внесок кожного члена групи; 

- склад групи добирається таким чином, щоб із максимальною ефективністю могли б реалізуватися можливості кожного члена групи. 

Для цього до груп включають школярів із різним рівнем інформованості (щоб вони мали можливість допомагати одне одному) й ураховуються соціально-психологічні фактори (не включаються до однієї групи ті, хто негативно ставиться до когось із групи). 

Розрізняють такі форми групової роботи: ланкові, бригадні, парні. Ланкова форма передбачає організацію навчальної діяльності постійних груп учнів, які разом планують навчальну діяльність, сприймають та осмислюють інформацію, обговорюють, здійснюють взаємоконтроль. Усі учні працюють над єдиним завданням. Наприклад: під час вивчення нового матеріалу вчитель пояснює тему, а потім у групах здійснюється повторний розбір її за питаннями, які запропонував педагог. Після цього проводиться взаємоконтроль. 

Парна робота. Учень демонструє іншому нову отриману інформацію, що сприяє швидкому та якісному її засвоєнню через спілкування між школярами. Наприклад, таблиця похідних, правила і т.д. 

Бригадна робота передбачає формування тимчасових груп учнів для виконання певних навчальних завдань. Розрізняють кооперативно-групову (кожна група виконує частину спіль­ного завдання) та диференційовано-групову (кожна група виконує окреме завдання до рівня навчальних можливостей). Наприклад, складання деформованих речень, текстів: 

- кожній парі дається завдання скласти зі слів речення (2-3); 

- потім ці пари об'єднуються в бригади і складають текст (знаходять зачин, осно­вну частину, кінцівку). 

Колективна робота 

Колективна форма передбачає спілкування, взаємодію учнів. Під час колективної роботи: 

- клас усвідомлює спільну мету, відповідаль­ність за виконання завдань запропонованих учителем; 

- здійснюється розподіл функцій, обов'язків, які враховують інтереси, здібності кожного учня; 

- переважає атмосфера співробітництва й товариської допомоги; 

- існує взаємоконтроль і відповідальність кожного перед класом. 

Таблиця 2 

Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності

III. Методи і прийоми навчання
Метод навчання - спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяльності вчителів та учнів, спрямований на вирішення завдань освіти, виховання й розвитку в процесі навчання.

Метод є одними з найважливіших компо­нентів у процесі навчання. Без відповідних методів неможливо реалізувати мету й завдан­ня навчання, досягти засвоєння учнями змісту учбового матеріалу.

Методи розділяють на такі основні групи.

Класифікація методів навчання може бути здій­снена за:
- характером пізнавальної діяльності (по­яснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу навчального матеріа­лу, евристичні, дослідницькі тощо);
- джерелом знань (словесні, наочні, практич­ні тощо);
- цілісним підходом до навчально-пізнаваль­ної діяльності (організації, стимуляції, кон­тролю тощо);
- методологією науки (теоретичні, емпіричні).

З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «прийом навчання».

Прийом навчання — деталь методу, часткове поняття щодо загального поняття «метод».

Прийоми навчання — це окремі операції, розумові чи практичні дії вчителя або учнів, які розкривають або доповнюють спосіб засво­єння матеріалу, що виражає цей метод. Напри­клад:
- прийоми активізації розумової діяльнос­ті при усному викладі знань (порівняння, зіставлення);
- прийом стимулювання, контролю, взаємо­контролю й самоконтролю;
- метод бесіди включає такі прийоми: виклад інформації, активізацію уваги та мислен­ня, прийоми запам'ятовування, ілюстрації, демонстрації тощо.

Методи навчання не тільки спрямовані на передачу та сприймання знань, умінь і навичок, а й мають значно ширший діа­пазон дій, який виражається у функціях навчального процесу: освітній, виховній, розвивальній.

Наприклад: розповідь — метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом акти­візації - уваги учнів. Педагогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами та прийо­мами навчання.

Самостійна практична діяльність До будь-яких трьох основних груп методів (за власним вибором) доберіть прийоми навчання.

Прийоми:

Таблиця З 

Методи стимулювання та мотивації навчально-пізнавальної діяльності

Таблиця 4 

Методи контролю та самоконтролю в навчанні

Таблиця 5 

Характеристика методів навчання за характером пізнавальної діяльності

IV. Засоби навчання 

Навчання — це процес, у якому взаємоді­ють різні органи чуття: слух, зір, дотик, іноді навіть нюх і смак. Ось їхній найбільш поши­рений розподіл за ефективністю. 

Руки - 90% від того, що дитина зробить сама хоча б один раз, засвоюється. 

Рот - 70% того, про що ми говоримо, відкладається в пам'яті. 

Вуха - 20% того, що дитина чує, запам'ятовується. 

Очі - 30% того, що дитина бачить, засвоюється. 

Засоби навчання - допоміжні матеріально-технічні засоби з їхніми специфічними дидактичними функціями. Під засобами навчання розуміють джерела інформації, за допомогою яких учитель учить, а учні вчаться 

До засобів навчання відносять: слово вчителя, підручники, навчальні посібники, хрестоматії й інші дидактичні матеріали, технічні засоби навчання, у тому числі мас-медіа, пристрої тощо. 

Засоби навчання можна об'єднати в такі групи: 

1. Вербальні — усне слово вчителя, друкований текст, дидактичні матеріали тощо.

2. Наочні — таблиці, діаграми, рисунки, графіки, реальні об'єкти, моделі тощо. 

3. Спеціальні — пристрої, прилади тощо. 

4. Технічні — екранні, звукові, комбіновані тощо. 

Залежно від дидактичного призначення використовують як джерело знань посібник для самостійної роботи, засіб ілюстрації, повторення та систематизації. Застосовують як окремо, так і в комплексі – одночасно або послідовно поєднують різні за навчальними й виховними можливостями засоби перед поясненням, під час пояснення чи повторення навчального матеріалу. 

Ефективному використанню засобів навчання сприяє кабінетна система навчання, яка передбачає проведення занять у спеціально обладнаних навчальних кабінетах. 

Застосування в навчальному процесі засобів навчання сприяє підвищенню ефективності практичних і лабораторних занять із природничих дисциплін приблизно на 30%, об'єктивність контролю знань учнів - на 20-25%, прискорює накопичення активного словникового запасу з мов у 2-3 рази. 

Ураховуючи те, що жоден із видів дидактичних засобів не спроможний забезпечити розв’язання всіх поставлених завдань навчання в рамках уроку, визначення складу засобів навчання, необхідних для комплексного застосування під час досягнення цілей уроку, є важливою ланкою в системі роботи вчителя. 

Природа наділила людину п'ятьма органами відчуття для сприймання оточуючого її світу. З них найбільшу пропускну здатність має зоровий аналізатор. Психологами доведено, що сприйняття певного природного об'єкта буде більш повним, інформація про нього буде краще запам'ятовуватися за умов участі в цьому процесі якомога більшої кількості різ них видів аналізаторів. Дотримання цих вимог психологічної науки зумовлює необхідність включення до комплексу дидактичних засобів уроку тих видів, які б залучали одночасно зір і слух до сприйняття інформації, викликали тактильні відчуття (роздавальний матеріал) і за можливості впливали на органи смаку та нюху. 

Підвищення ефективності уроку за рахунок використання комплексу обґрунтовано підібраних дидактичних засобів вимагає від учителя таких дій: 

- Визначення комплексу засобів навчання, необхідних для розв'язання поставлених цілей і завдань. 

- Визначення вимог педагогічної ергономіки, яким повинні відповідати засоби навчання та весь комплекс у цілому. 

- Визначення методики використання кожного в комплексі - одночасно або послідовно в рамках конкретного етапу уроку. 

- При цьому слід мати на увазі: відповідність підібраних засобів навчання провідній і супутнім цілям уроку; правомірність використання конкретного засобу на певному етапі уроку; ефективність використання цих засобів навчання в певному класі; компетентне застосування засобів у різних видах діяльності, що заплановані на уроці.

Питання для самоперевірки 

1. Назвіть способи формулювання мети сучасного уроку. 

2. Наведіть приклади різних форм організації навчальної діяльності школярів. 

3. За якими основними групами можна класифікувати методи навчання? 

4. Дайте визначення поняття «прийом навчання». 

5. В які групи можна об’єднати засоби навчання залежно від джерела інформації?

Інтернет-джерела 1. № 26 (326) вересень 2011 р. МАТЕМАТИКА В ШКОЛАХ УКРАЇНИ Друкується за виданням «Завучу. Усе для роботи» №7-8 (55-56) 2011 р.
2. http://www.google.com.ua/#hl=uk&tbo=d&output=search&sclient=psy-ab&q=модель+сучасного+уроку&oq=модель+сучасного&gs_l=hp.1.0.0l4.1976.
3. http://klasnaocinka.com.ua/ru/article/printsipi-modeliuvannya-suchasnogo-uroku.html
4. http://kts-osvita.org.ua/index.php?option=com_content&task=view&id=277&Itemid=8